 Борцям за ідентичність, і в більш широкому значенні всім людям, які
прагнуть знайти та захистити свої корені та основи своєї культури, часто
приписують «втечу в минуле» чи «ностальгію».
Просування традиційних моделей, які були основою нашої цивілізації, та
прагнення зберігати їх особливості розцінюють, таким чином, як наслідки
боязні майбутнього та незадоволення теперішнім, в яке начебто не
вдається належним чином «інтегруватися».
Окрім того факту, що труднощі «інтеграції» в пародію на суспільство,
цілком аномічне та до істерії матеріалістичне, яке являє собою сучасний
світ, були б швидше за все ознакою нормального психічного стану, важко
уявити щось більш хибне за цей поверховий аналіз, що звужує образ
активного борця за свою ідентичність до переляканого ретрограда, який
мріє про гіпотетичне повернення до примарного «золотого віку».
Зовсім навпаки, якщо людина, яка відстоює свою ідентичність, так дбає
про своє коріння, сутність та багатство своєї історії, то це не для
того, щоб зачинитися в комфортабельній музейній башті зі слонової
кістки, а щоб черпати в цій спадщині сили та засоби для будівництва
перспектив та майбутнього, що відповідає її природі.
Усвідомлюючи, що ідентичність, як це сформулював Ален де Бенуа у своєму
останньому творі*, є не тим «що ніколи не змінюється», а «тим, що
змінюється в особливий спосіб»; борець за свою ідентичність тримається
на однаковій відстані від консерватора, який хоче зберегти все, навіть
те, що є поганим, та від прогресиста, який хоче змінити все, навіть
добре.
Борець за ідентичність бажає відновити обірвані зв’язки з найглибшою
пам’яттю, мужньо зустріти завтрашні виклики, але не зі сталевою зброєю,
яку виковувала невідома йому багатонаціональна компанія, а з тим, що
створено його душею та вирує в його крові, з тим, що відрізняє кожний
народ і є його цінністю, і таким чином – багатством усього світу.
Отже, радикальний розрив із сучасністю та її нігілістичними блуканнями
(надмірне споживання, індивідуалізм, невротичний гедонізм,
космополітизм, недиференційованість…), що нав’язуються сьогодні, аж ніяк
не є «відходом в минуле», а зовсім навпаки –єдиним шляхом, який
дозволить сподіватися, що ми зможемо забезпечити нашим дітям інше
майбутнє: не лоботомованого, запрограмованого на покупки, клона та не
нового недоторкуваного раба ісламізованого обскурантизму.
Саме це майбутнє, що несе численні загрози і глибокі драми, а також
величезні надії, спонукає нас, ідентитерів, залучатися все більше і
більше до боротьби, яка побачить, як європейські народи візьмуть
майбутнє в свої руки або зникнуть.
П’єр Шатов
*Aлен де Бенуа, « Ми та Інші. Проблематика ідентичності ». Видавництво Krisis.
(матеріал взято з http://lepante1571.wordpress.com/)
|
