Останніми роками по усій Європі ми бачимо вибухове зростання співпраці правих рухів з різних країн. Вже в новому, більшому масштабі створюються інтернаціональні проекти на зразок допомоги косовским сербам, які поширюються на информ-порталах, де мова німецький частенько є сусідами з французьким або італійським. Європа стала менше, її народи - ближче, що тіснять скопищем загальних для усіх проблем і цивілізаційних викликів. Насправді, європейцям ділити нічого. Хвиля імміграції, що підхльостується тепер арабською кризою, загроза попадання вод влада Сполучених штатів і міжнародних фінансових ділків, готових при першому ж зручному випадки бвалити потерпілий за останні роки євро, китайська інвестиційна експансія, реальна можливість масового зубожіння населення із-за демонтажу залишків соціальної держави - усе це проблеми неабиякі, проблеми, що стоять перед кожною без виключення країною континенту. Проблеми, що вимагають корінних, революційних змін.
Як організувати Європу? Модель якого пристрою прийняти? - залежно від відповіді на ці питання праві рухи можна розділити на дві великі групи. Перша група: організації - затяті критикани сучасної моделі євроінтеграції, "брюссельського уряду", що відстоюють замість цього повернення до відносно незалежних національних держав. Їх негативізм можна зрозуміти, адже організація ЄС частенько така, що країнам у разі ЧП(а таким ЧП безумовно була світова фінансова криза) доводиться піклуватися не лише про своїх громадян, але і про численну "групу ризику" - країнам PIIGS(Португалія, Італія, Ірландія, Іспанія, Греція), для допомоги яким був створений велетенський фонд, узяті кредити у МВФ, що, звичайно, лягло важким тягарем на усю європейську економіку. ЄС обмежує політичну волю держав, вимушено примушує впливових з них рахуватися з думкою слабких(в цьому випадку показовий приклад Польщі з її любов'ю до накладення вето). Сама ідея євро, як тепер вважає багато хто Рухи, що ратують за обмеження впливу ЄС або навіть за вихід з нього, - це традиційні великі націоналістичні партії: Йоббик, НДПГ, група Національних Фронтів - з впливовим французьким проектом сім'ї Ле Пен, і частина дрібних партій країн Скандинавії і Фінляндії. Більшість з них пробилася в "високу політику", а на минулих, напрочуд успішних для правих виборах в Європарламент, отримало блокуючі пакети голосів і можливість реально впливати на рішення поточних європейських проблем. І головне - вони подали сигнал, що з ними треба хотіти і уміти домовлятися, якщо бажаєш отримати зайві 5-10 відсотків в плюс до свого проекту. Тому націоналістичні партії, звичайно, ще занадто "непристойні" для ролі топових політичних гравців, все одно сильно виграли в престижі, а подекуди - якщо тільки так можна говорити про саму Францію, - упевнено вибиваються в загальнонаціональні лідери.
Їх програми досить консервативні і не припускають корінних змін економічних і соціальних практик, що склалися. Більше того, представляється маловірогідним, що, прийшовши до влади, вони дійсно почнуть проводити політику розвалу ЄС - занадто вже великими потрясіннями для самих країн і економік це повинно обернутися. Швидше за все, справа обмежиться посиленням імміграційної політики і скандальнішою риторикою на загальноєвропейських дискусіях. Що стосується економічних програм, та більшість цих партій, до нещастя, негативно відносяться до проектів соціальної держави і активно знижуватимуть соціальні витрати, проводитимуть неоліберальні реформи в охороні здоров'я і освіті(через банальну відсутність грошей у зв'язку з останніми подіями і неоліберальним неприйняттям інфляції, що хоч би скількись перевищує встановлений мінімум). Усе це, звичайно, відіб'ється на європейському населенні, і при такому розкладі, можливо, коли-небудь ми побачимо збіднілу і малограмотну Європу з двома категоріями громадян : іммігранти житимуть в справедливо ще більше гірших умовах. Другу групу представляють масові інтелектуальні і політичні рухи, частина з яких тільки знаходиться на стадії офіційної реєстрації. Це, проте, ніяк не впливає на їх популярність. Якщо говорити відверто - ці групи користуються больши́м успіхом у молоді і у освіченої частини правих. Вони виступають за об'єднану Європу, Европу-как-регіон, якщо скористатися геополітичними термінами блискучого російського аналітика Переслегина. Тільки ідеал цього об'єднання ув'язнений, звичайно ж, не в ЄС. ЄС - відносно нова освіта, занурена в масу внутрішніх конфліктів з постійною загрозою "забуксования", гальмування, стагнації. Більше того, ЄС - безперечна частина тієї миросистемы, з якою бореться найрадикальніше налагоджена частина другої групи - світу неолібералізму, експансіоністської економіки, мультикультурализма і необмеженого споживання. У самих цих началах закладені майбутні проблеми Євросоюзу :
Коли зростання ЄС - реальний або потенційний - припиниться, почнуть проявлятися іманентні недоліки європейського інтеграційного механізму : бюрократія системи управління квотами, зарегульованість локальних ринків, неадекватність комунікаційних форматів, погана логістика транспортних потоків. Отже, еліти Європейського Союзу зроблять усе, щоб розширення ЄС тривало. "Спільний ринок", такий який він зараз, приречений на експансію, на екстенсивний розвиток. Звідси Тому єдине мислиме рішення - розробка такої моделі, яка забезпечувала стабільність і вигідний для усіх розвиток в межах Європи. У зв'язку з цим на безлічі блогів, порталах цих рухів всіляко мусирується ідея локализма - відносно незалежної для зовнішніх загроз економіки, розвивається ідея над-европейской спільності, яка коштує вище за спільність національну. Більше того, нація - як глобальний етносоціальний проект зжила себе із смертю національних держав. Замість неї - розвиток місцевої, локальної етнічної ідентичності, що логічно підводить до знаменитої концепції "Європи ста прапорів". І - одночасно з цим - жорстока критика сепаратистських рухів, що бажають відокремити шматок тієї або іншої країни разом з виходом цього шматка з-під влади Євросоюзу. Баски або іграшкова ворожнеча валлонів і фламандців Бельгії викликають у рухів другої групи відчайдушну неприязнь.
Інформаційний агрегат Zentropa, італійці Casa Pound, автономні праві, ідеологи "нових правих" - ось ядро рухів другої групи. Найголовніший ідеолог - легендарний Ален де Бенуа.
"Занепад держав-націй вивільняє енергію в самій її основі. Він створює можливості для локальної дії і в той же час відродження політичного аспекту з соціального"; "Набагато важливішим є створення автономних співтовариств, організованих за принципом локальності на основі спільних цілей і цінностей"(Benoist. Geopolitique.), що розділяються.
Ми переконані, що у Європи як регіону є велике політичне майбутнє. І нехай зараз здається, що національна ізоляція в чомусь зручніша за загальноєвропейську політику, але не потрібно спокушатися - це просто уникання відповідальності. Європа націй не має ніяких шанс ні перед арабською експансією, ні перед планами США, які не звикли терпіти потужних конкурентів. А тим часом, ЄС якраз є таким, оскільки доки все ще займає ПЕРШЕ у світі місце по експорту. Європа - регіон з дивовижними можливостями і колосальним потенціалом, зростанню якого зараз знаходяться багато охочих завадити.
